Кожна людина очікує для себе чогось нового, прагне відкривати нові обрії. Бажання отримати неймовірні враження, глибокі знання, нових друзів і набратися досвіду...привели мене до рішення подати пакет необхідних документів для участі у відборі до Access. Я й гадки не мала, у ЯКИЙ світ я потраплю. Все почалося давно. На перші загальні збори я прийшла з татом. Як багато людей там було! Мені одразу стало не по собі. По збігу обставин поряд зі мною сіли мої майбутні найкращі друзі, яких мені подарував Access. Перше враження завжди найяскравіше і найбільш запам’ятовується. Спочатку розгубилась, а потім зрозуміла, що це не додаткові заняття, не школа, а абсолютно щось нове і незвичне. Не зважаючи на те, що на перше заняття я прийшла вчасно, сховатися десь скраєчку не вийшло. Залишилося єдине вільне місце – в центрі, на м’якому пуфові. Невеличка аудиторія заповнилась підлітками.

Стартували з Анною Юріївною. Перше, що вона нам сказала: «Ви не думайте, що я постійно посміхаюся і що я добра» . Ніколи не забуду цього. Пізніше ми всі зрозуміли, чому це було сказано. Анна Юріївна завжди вміла розділяти навчання і забавки, а нам, як малим дітям, хотілося лише другого. На першому занятті ми всі знайомилися, сміялися, одразу з самого початку проекту була створена неймовірна атмосфера дружби і сміху. Друге і третє заняття не так сильно закарбувалися в моїй пам’яті.

Два роки ми вчили англійську різними методами. Щоб нас не перенавантажувати і зробити заняття цікавішими, педагоги співали і танцювали з нами, створювали цікаві ситуації, ставили неочікувані завдання. Частими були й заняття, які допомагали розвивати навички спілкування – і в група, де ми знали один одного, і на вулиці: нас не раз випихали на вулицю і давали завдання спитати в людей, що вони подарували коханому чи коханій на День святого Валентина або назвати улюблену страву. Словами не передати, ЩО я відчувала, коли вперше виконувала таке завдання. Як виявилося, неймовірно тяжко подолати страх підійти до людини і запитати елементарне. Найбільшим шоком для мене було завдання «Яку б суперсилу ви б хотіли мати?», бо опитувана нами людина виявилася священником. Роздуми на тему ким\чим\як нам сподобалися і зацікавили, але через них ми й не вклалися у відведений час. Після інтерв’ю з людьми – носіями англійської мови ми подолали бар‘єр спілкування, навіть просили побідні завдання.

Ніколи б не подумала, що люди так відверто і щиро можуть розмовляти з нами. Кожна опитана людина в такому завданні – моя особиста маленька перемога над собою, а їхні відповіді - то винагорода. На одне і те ж питання можна почути неймовірні відповіді, почути історії від незнайомих тобі перехожих.

Викладачі всіляко розвивали нашу креативність. Оцей байк на фото мені подарували на 16 річчя. (Чи то був велосипед? ). Щоп’ятниці наші заняття з Юлією Миколаївною починалися з головоломок. Після них я завжди починала дивитися на світ поіншому. Найяскравішим було завдання, коли нас розділили на дві команди і попросили зайняти якнайбільше пустих клітинок в рядок. Поставлене завдання ми виконали не так. Усі були сконцентровані на перемозі власної команди, а не на успіху всієї групи. Це навчило нас працювати у команді.

Нас неодноразово залучали до громадської роботи і виховували у нас правильне розуміння того що є добре, а що погано. Наш перший літній табір мав назву «GO GREEN». Це був неймовірний еко-табір у якому поєднувались суспільно-корисні і веселі справи, міні-лекції про важливість сортування відходів. Ми навіть створили свою Earth song! Найцікавішою подією неочікувано стала поїздка на сміттєсортувальну станцію. Ми отримали море вражень і ще раз переконалися в глобальності і важливості проблеми переробки відходів. Кожного дня – нова локація. Не кожен табір може таким зацікавити.

Фішкою Вікторії Миколаївни були «долоньки». Коли закінчувалося заняття, ніхто не міг піти поки вона не дасть п’ять обома руками. Вона найкраще з усіх бачила, що в кого не так, в кого який настрій. Це завжди було дуже приємно розуміти, що тебе відчувають. Завжди усміхнена і привітна, Вікторія Миколаївна рятувала мене.

Тут я знайшла неймовірних друзів. Access звів мене з щирими і найкращими людьми. Саме цей проект навчив нас дружити, бути командою, не боятися перспектив, які нам відкриваються.

А все почалося з додаткових можливостей, які ми отримали впродовж навчання. Навчаючись журналістиці, вели дискусії, обговорювали, про що та як писати, хто відповідатиме за редагування текстів. Не спали ночами, аби встигнути.

Крім «Справи», Access надав можливості брати участь в тренінгах, різнопланових проектах, семінарах, самітах. Щоразу, коли я реалізовувала нові можливості, одразу відкривалися нові. Організатори проекту допомогли мені стати тим, ким я є сьогодні. Без них я б залишилась замкнутою, боязкою Олею, яка краще почитає вдома книгу, аніж побуде серед людей. З кожним заняттям я все більше розкривалася і дякувала долі за зустріч з якими чудовими людьми. Завдяки набутій впевненості у собі і вірі в те, що я роблю, зрозуміла, що я індивідуальність в цьому світі і я щось можу. Минулого літа як член громадської організації виконувала обов’язки проектного менеджера. Не думаю, що мені вдалося б це зробити без того, що дав мені Access…

Два роки навчання були насиченими на події і враження і пролетіли непомітно. Пам’ятаю, повернулася додому після завершення проекту, а вранці наступного дня з сумом зрозуміла, вже ніяких занять не буде… Ніяких посмішок, ні жартів Сергія Івановича чи хлопців…Вже не буде «євробачення» від Владика… Наче від тебе відірвали частку найдорожчого, найважливішого, найсокровеннішого. Часто згадую, як ми всі були разом на офісі, коли писали тести, а потім ми ж їх і перевіряли. Я любила отримувати оцінки від Льови.

На Access ми всі могли бути самими собою. Нас ніколи не намагалися там змінити. Нас наповнювали знаннями, вселяли віру в себе і в інших.

Я люблю тебе, Access.

Дякую, що ти був у моєму житті.

Мрії… Я люблю мріяти, як, напевно, кожна людина. В кожному віці свої мрії. З часом вони змінюються, бо змінюєшся ти сам. Мені подобається вислів відомої російської актриси Н.В. Румянцевої «Я не изменяю мечте, я изменяю мечту».

Мені було лише 14 років, коли мені випала можливість стати учасником проекту «English Access Microscholarship Program». Цікавість, бажання мати кращу оцінку у школі з англійської мови, познайомитися з новими друзями спонукало подати документи до проекту. Але пройшло зовсім небагато часу в заняттях, тренінгах, зустрічах, екскурсіях, - я відчула, що в мене є нові можливості і з’явилися нові перспективи. Відчуття «Я зможу» було самим приємним: зможу вільно розмовляти англійською, читати і розуміти англомовні твори, виконувати складні тестові завдання без зусиль. З'явилися і нові мрії: подорожувати різними країнами світу та навчати інших цій багатій, цікавій, міжнародній мові. Впевненість у собі, своїх мріях і знаннях - мені подарували викладачі курсів Анна Юріївна, Вікторія Миколаївна та Юлія Миколаївна. Я їм за це вдячна. Бо лише вони навчили мене дивитись на особливості мови під іншим кутом, розуміти її специфічні складності, не лякатися своїх помилок. Вони завжди були поруч - доброзичливі, професійні, наполегливі. Зараз мені вже 17 років. Я студентка педагогічного коледжу. Поступово реалізую свої мрії. І я знаю: без участі у даному проекті я не крокувала б так впевнено вперед, оскільки той багаж знань, вмінь, навичок, отриманих протягом трьох років, я впевнено несу із собою.

Щоразу з вдячністю згадую тих, хто за три роки участі у проекті став моєю другою сім’єю, озброїв мене необхідними для життя і навчання знаннями, навчив мріяти.

“Access”… На перший погляд, це всього лиш назва проекту з вивчення англійської мови. Але насправді “Access” – це нова сторінка мого життя, великий успіх і пізнання самої себе.

Коли я отримала запрошення на участь у проекті, то дуже зраділа. “Це буде хороша можливість підвищити свій рівень знань з англійської мови”, – говорила я своїм рідним. І як виявилось – не помилилась. Але я зовсім не знала, що на мене чекає більше, ніж вивчення улюбленої мови. “Access” став для мене можливістю відкритись всьому світу й пізнати себе.

Пам’ятаю, що прийшла на проект невпевненою та замкнутою людиною: боялась помилитись, не вірила у власні сили і намагалася догодити всім, оскільки не була впевнена в достатньому рівні своєї англійської. Але зараз все інакше. Знаю, що я особистість. Розумію, що не помиляється той, хто нічого не робить. Впевнена у своїх силах. Такі разючі зміни сталися за декілька років завдяки “Access”.

Самоствердженню сприяли друзі, яких я зустріла на проекті. Саме вони зробили перебування на “Access” незабутнім, а вивчення мови – цікавим.

Що ж до англійської, то можу сказати, що I know English very well. Саме завдяки прекрасним викладачам “Access” я не лише покращила свій рівень знань, а й закохалася в англійську мову. Саме проект дав мені поштовх і розуміння того, що англійська має бути справою мого майбутнього життя.

Озираючись у минуле, я розумію, що без “Access” не було б щастя й успіху, які є у мене зараз. Я щаслива, що потрапила на цей чудовий проект, який дав мені можливість почати нове життя. Я крокую з упевненістю та вірю в найкраще. Thank you, Access!

..У Проекту «ACCESS» немає закінчення, є лише продовження…

Програми малих стипендій з вивчення англійської мови («English Access Microscholarship Program») в житті моєї громадської організації та моєму особистому – це особлива подія.

Це навіть не подія, а етап життя, який сприяв моєму особистому професійному розвитку та розвитку моєї організації.Місією громадською організації «Центр Поділля-Соціум», де я працюю, є «формування суспільства, яке навчається впродовж всього життя». Мета та завдання Проекту «ACCESS» сприяли виконанню місії організації.

Особливо для нас було цінним те, що до набуття нових знань та компетенцій були залучені підлітки з сімей, що знаходяться у складних життєвих обставинах. Адже не кожна така родина має можливість знайти чималі кошти для репетиторства своєї дитини.

Під час формування груп навчання за Проектом, наша організація плідно співпрацювала з органами місцевого самоврядування м. Вінниці. Така співпраця додала і авторитету організації і дала поштовх для нових цікавих соціальних проектів нашої громадської організації.

Я мала можливість тривалий час безпосередньо спостерігати, які позитивні зміни відбуваються з нашими учасниками проекту «ACCESS». Це дивовижне відчуття радості бачити, як розкриваються лідерські якості підлітків, як вони набувають впевненості, як комунікують та товаришують між собою. У Вінниці у проекті одночасно взяли участь 40 дітей. За роки реалізації проекту, без перебільшення, ці 20 дівчат і 20 хлопців стали єдиною сім’єю.

Я рада і з того, що багато наших слухачів після завершення проекту беруть активну участь у діяльності громадських організацій нашого міста у якості волонтерів. На мою думку, цінними є і громадська діяльність молоді; і тещо у всіх учасників проекту значно покращились знання з англійської мови. Відчуваю себе щасливою від того, що певною мірою причетна до таких позитивних змін.

Особливою гордістю нашої організації є Команда Викладачів – Вікторія Герасимчук, Юлія Кашпрук, Анна Киналь. Це справжні профі, талановиті, закохані в дітей та свою справу. Працювати разом з такими професіоналами – це щастя, і я вдячна цим талановитим Викладачам.

Історії мого іспіху сприяла підтримка та опіка керівника Відокремленого підрозділу іноземної неурядової організації Project Harmony, Inc. Ukraine Андрія Гайдамашка. Я набула досвіду адміністрування соціальних проектів.

Одне із внутрішніх правил нашої громадської організації «Центр Поділля-Соціум» - гасло – «працювати з радістю та змістом». Під час реалізації проекту «ACCESS» це правило виконувалось на 101%. Переконана - продовженню бути!

Як більшість людей уявляє своє життя? Приблизно так: дитсадок, школа, університет, робота, пенсія. І коли ми перебуваємо на стадії “школа-університет”, то дуже часто мріємо, щоб навчання на цьому етапі закінчилося, а після отримання диплому й взагалі про нього забути. Ми мріємо про стабільність, про спокійне, тихе, безтурботне життя. Нас оточує буденність. Скрізь. Всюди. Ми залишаємося непомітними і не розуміємо, чого хочемо від самих себе.

Я теж була такою. Ви запитаєте: що ж могло так сильно вплинути на життя підлітка, щоб кардинально змінити його?

Відповідь криється в одному простому, але такому рідному для мене слові - "Access". Для мене ж "Access" - моя маленька, не ідеальна, але така неповторна й незабутня історія.

Моя "Ассеss story" розпочалася в жовтні 2015 року. На той момент я була ученицею 9 класу звичайної загальноосвітньої школи, яких у місті безліч. Я не відчувала себе особливою й потрібною, була невпевненою в собі й не знала, якою людиною мрію стати в майбутньому. Я дивилась на своїх успішних друзів та знайомих і не розуміла, чому не можу бути такою ж. Коли з'явилася ще одна програма з вивчення іноземної мови, я запитала себе: «Чому б і мені не спробувати свої сили?». Пройшла відбір, познайомилася зі своїми одногрупниками, з учителями. І ось моє нове життя розпочалось... Постійні зустрічі 3 рази на тиждень, щоразу нова цікава інформація, її креативне подання, домашня атмосфера - і ти такий усміхнений і щирий лише тому, що знаходишся у тому місці, у той час і з тими людьми. Наші святкові дні, волонтерство, табір та саміт програми Access – це безсумнівно те, що можна згадати, і те, що варто пам'ятати, що хочеться відчувати знову і знову.

Для мене "Access" - це не просто назва проекту. Це знання та досвід, вміння та навички, друзі та родина. Це новий крок до мого майбутнього. Адже завдяки одному проекту з вивчення мови я змогла стати учасницею ще 4х великих проектів. Не бажаючи зупинятися на досягнутому, я планую й надалі підтримувати зв'язок з людьми, без яких не уявляю свого життя зараз, шукати та відкривати нові сторони своєї особисті, з моєю "Access family" здобувати нові знання та досвід, ділитися ним з іншими людьми.

Програма дала мені змогу зрозуміти, хто я є і чого хочу, її вчителі навчили мене бачити можливості всюди та вміти ними користуватися, а її учні змогли зробити з маленької непримітної дівчини впевнену у собі леді з великими планами на майбутнє, якій не страшні жодні перепони на шляху. Мій рівень англійської покращився, впевненість зросла, кількість гарних знайомих та друзів збільшилася. Я жодного разу не пожалкувала, що стала частиною цієї історії.

Ось так один невпевнений сумнівний крок перетворився на стрибок уперед. Не бійтеся випробувати себе у чомусь новому, не бійтеся шукати своє "Я". Серед інших людей необхідно змінюватись та змінювати інших, як це зробив "Access" зі мною. Я вдячна всім, хто додав нові фарби у моє похмуре життя, хто зробив мою участь в проекті можливою, а час, проведений разом, таким яскравим та незабутнім. Сподіваюсь, що ця програма й надалі змінюватиме життя багатьом.

Чудові проекти, захоплюючі майстер-класи, корисні тренінги, нові знання та щирі люди - усе це оточувало мене останні два роки завдяки активній громадській організації "Центр Поділля-Соціум". Це саме той приємний випадок, коли весь твій вільний час займає розвиток та допомога іншим. За цей тривалий проміжок часу в учасників проектів були можливості покращити свій рівень англійської, почати зорієнтуватися в ІТ-сфері, набути досвіду правильного спілкування та пізнати себе. Я вважаю такі організації найкращим для об'єднання молодих людей зі спільними інтересами. На програмі Access я познайомилась із цікавими однолітками, які на перший погляд, надто серйозні й різні. Однак, ставши з ними ближче, знайшла в старанних учнях чудових друзів, спілкування з якими, сподіваюсь, не припиниться із завершенням проектів. Одна з наших життєвих сходинок - програма "Люди майбутнього". Відвідавши захоплюючі тренінги, ми орієнтувалися краще в тій чи іншій сфері. Регулярне щире спілкування, якому сприяли організатори, безумовно, залишило гарний слід у наших долях. Саме завдяки всім тим людям, які докладали зусиль до роботи з нами та були поруч весь цей час, ми стали комунікабельними, відкритими до нового та доповнили свій життєвий багаж новою корисною інформацією. Тому хочеться подякувати всім керівникам, організаторам та вчителям організації "Центр Поділля-Соціум" за старанну роботу, піклування, чудову атмосферу та щасливі миті життя, які нам створили. Бажаю не зупинятись на досягнутому. Нових звершень!

Три роки тому я став учасником програми English Access Microscholarship Program по вивченню англійської мови та культури Сполучених Штатів Америки.

Змушений признатись, що на той час рівень моїх знань з англійської мови був доволі низький. Я соромився говорити цією мовою, навіть на уроках іноземної мови боявся помилитися у вимові. Навчаючись в Стрижавській загальноосвітній школі Вінницького району, я отримував переважно оцінки 6 та 7 балів (за 12 бальною системою).

Восени 2015 року громадська організація “Центр Поділля-Соціум” запропонувала мені взяти участь у вищезгаданій програмі. Я дуже задоволений, що мені пощастило пройти відбір.

Коли почалось навчання…

На першому ж занятті, на мою думку, усі учасники були розгублені. Проте завдяки вчителям та організаторам проекту вже з другого заняття ми здружились.

Після декількох занять я відчув величезну різницю між методами викладання у школі та під час проведення занять за програмою Access. Я був приємно вражений, що навчання може бути веселим та продуктивним. Ми вивчали англійську граючись, співаючи пісні, танцюючи, використовуючи при цьому сучасні технології (смартфони, комп’ютерні програми, інтернет тощо). Вже у другому семестрі у школі в табелі успішності замість похмурої “7” я отримав тверду “8” з англійської мови. Я ходив на заняття із великим задоволенням, оскільки знав, що на мене чекають мої друзі, і що ми весело проведемо час.

А коли я почав спілкуватися з носієм англійської мови Джоном Мейстером із США, представником Корпусу Миру, то моя англійська «ожила». Джон пояснив, що відчуває задоволення, коли українці спілкуються його рідною мовою. І йому неважливі наші помилка у вимові чи граматиці. Ось тоді я остаточно перестав боятись бути висміяним однолітками чи вчителями за мою погану англійську.

Через рік я отримав табель з оцінкою “9”, а ще через рік – “11”.

Маю приємні спогади про три роки участі у програмі, досі спілкуємося, часто зустрічаємося і найчастіше згадуємо уроки Анни Юріївни. З Джоном я теж спілкуюся, проте, на жаль, лише за допомогою соціальних мереж. Проте впевнений, що я побуваю на його батьківщині.

Переконаний, що завдяки впевненості у собі, яку я набув завдяки програмі Access, я вступив у 2017 році на спеціальність “Обслуговування комп’ютерних систем та мереж” Вінницького технічного коледжу і став студентом, чим дуже пишаюсь.

Дякую усім, хто реалізував надзвичайно корисну програму English Access Microscholarship Program. Якщо у Вас колись з’явиться можливість вивчати іноземну мову саме, скористайтесь. Ви не пожалкуєте!